Мавка

    Розказують старі баби, що колись в нашому лісі сталася дивна оказія про яку в селі згадують і до сьогоднішнього дня...

Жив собі пан і був у нього наймит. І послав пан наймита до лісу розчистити якусь ділянку під город. І коли той прийшов до того місця, про яке сказав йому пан, то побачив що то є мочар і треба стояти по коліна у воді і сердився дуже, але мусив робити що пан звелів.

Витягнув парубок сокиру і тільки  вдарить по якійсь деревині, як з болота жаба йому і квакає. Удар - ква. Другий раз вдарить - ква!

Дуже це парубка почало злити та дратувати, бо не було такого удару сокирою щоби жаба після нього не квакнула... Вилаявся парубок та й буркни з дурної голови:

-- Може, ти підійдеш, займемося з тобою дечим? І як тільки він це вимовив, квакання замовкло. Тільки деякий час удари сокири порушували тишу, а потім, вже під вечір коли сонце почало сідати за обрій з лісу почувся шелест листя і перед парубком з'явилася дивна дівчина: В проміннях сонця, здавалося ніби вона була оповитою дивним райдужним сяйвом, коси її були розповиті, а лице випромінювалося червоним золотом. В ті часи жінки фарбувалися не менше за нинішніх. Зачарований парубок стояв і не знав що й казати, тільки думки в його голові почали зливатися і в молодому серці затріпотіло бажання оволодіти красунею..

-- Ти навіщо мене кликав? -- раптом запитала дівиця.

--Та не кликав я нікого... Та просто... Не знаю..., -- спробував виправдовуватися юнак, однак дівчина пригадала йому ту хвилину, коли той лаявся і щось сказав. Не бажаючи того, та під дією якоїсь невідомої сили вимовлені слова парубку довелося повторити.

-- І чим же таким повинні ми з тобою зайнятися? -- не відставала, сміючись, дівчина.

У відповідь лісоруб обхопив її руками і почав пестити.

-- Ніколи не бачив я ще в своєму житі, такої дівчини як ти. Все моє тіло і серце моє лине до тебе і я не знаю що зі мною твориться, однак я хочу тебе і якщо ти зараз не станеш моєю, я візьму тебе силою! - шепотів він, обіймаючи красуню все сильніше.

-- Гаразд, давай, сміливіше! -- Сміялася дівчина і вони повалилися прямо на мокру, напівболотяну землю. Оволодівши дівчиною, парубок не відчував нічого навколо себе окрім вологого дівочого тіла, до якого він наче прилип і коли сили покинули його, весь він, всім своїм тілом і душею провалився в темну безодню в якій красуня дівчина поступово почала перетворюватися на страшне жабоподібне чудовисько...

-- А-а, обдурив ти мене, даремно покликав! - люто вигукувала потвора - де та насолода яку ти отримав, чому ти не віддав її мені?! Ти тільки занапастив мене сім'ям, і мені носити його і родити..

Схопившись, вона вдарила парубка ногою в пах і зникла, розчинившись наче мряка, в чагарниках. А чоловіче, у хлопця почало, від удару швидко рости і зробилося таким довгим, що не можна було і кроку ступити. Парубок від болю у відчаї заплакав, але раптом з темряви перед ним з'явився якійсь чоловік.

-- Що з тобою, братику? -- запитав він.

-- А ти, хто ще такий? Ось яка напасть на мене звалилася, -- пояснив парубок, -- і усе з-за неї, жаби! Я би тобі розповів, та не повіриш.

-- Не біда, зараз я тебе вилікую! - розсміявся чоловік - А та жаба про яку ти кажеш, то моя дочка, а я господар цих місць і мені все відомо... Довго ж я чекав на того хто прийде до мене і стане мені зятем і дочка народить мені внуків...

Водяник раптом схопив парубка за шию і оповивши його болотистою травою почав швидко рубати чоловіче ножем, залишивши йому наприкінці шматок рівно такої довжини, який цей орган має бути у людини. Відрізане Водяник зібрав в кошик, відніс до себе в човен і поплив по річках і озерах, розкидаючи шматки направо і наліво. Усе, що було на дні кошику, він розсипав по ставках та болотах Басарабії. Говорять, через те і змій в нас дуже багато, а серед них плаває і сама Зміїна Мати.

А парубок?

А парубок на ранок отямився цілим і не ушкодженим. Довго придивлявся до свого... чоловічого, і ніяких ушкоджень не знаходив. І думав він - чи це сон був, чи правда?

Крук

Давно це було, за часів коли Басарабія ще під турком була. Жив один козак і пішов він до Дністра ловити рибу, захопивши з собою сина. Злий дух старого лісу підглянув, як виглядає хлопчик, і прийняв його подобу.

-- Ой, ой - закричав він, підходячи увечері до хатини де жив козак зі своєю сім'єю.-- Мурашка укусила мене в пеніса? Мати в цей час сиділа за ткацьким верстатом і робила килім.

-- Ой, боляче, боляче? -- плакав хлопчик, стоячи в дверях. Його пеніс розпухнув і став великим, як у дорослого.

-- Лягай у вогню, тільки не плач! -- втішала його матір, збираючись до сну. Проте схлипування тривали.

-- Та досить вже! - вигукнула жінка. - Якщо хочеш, то лягай поряд з молодшим братиком.

Хлопчик присунувся ближче, проте не заспокоювався. Пеніс його продовжував збільшуватися в розмірі.

-- Мамо, мамо, ніяк не проходить! - скаржився хлопчик.

-- Добре, синочку, - відповідала жінка, -- лягай поряд зі мною.

Плач припинився і мати, нарешті, заснула. Вона лежала на спині, горілиць. Злий дух лісу підвівся, ліг на жінку і пронизав її пенісом усю наскрізь, так, що кінець спершу вийшов у неї з рота, а потім обвив петлею шию. Злий дух хотів понести жінку, але не міг - вона виявилася занадто важкою та товстою.

В цей час немовля підняло крик. "Як бідоласі не плакати! - думав крук що жив в будинку. - Адже йому давно пора смоктати груди"!

-- Тихіше, тихіше, малюк! - пробував заспокоїти крук немовля, але той волав ще крепше.

Тоді Крук злетів, сів на голову мертвої хазяйки і з розмаху клюнув Злого духа лісу в голівку пеніса. Бризнула кров. Згорнувшись, вона потемніла і з тієї пори у тутешніх круків дзьоб зовсім чорний.

Нарешті, повернувся додому козак.

-- Що з малюком, він просто заходився від плачу! - вигукнув батько.

-- Злий дух лісу вбив твою жінку! -- каркнув голосно крук. -- Він побіг геть в бік лісу, та я встиг відірвати йому кінчик пеніса.

Овдовілий козак вискочив з будинку і побачив кривавий слід. Зібралися сусіди. Вони скоріше зарили жінку в землю і побігли до лісу. Криваві сліди привели до печери, яка зветься у нас “Дверима”.

Злого духу вирішили викурити димом. Принесли десять кошиків пекучого перцю, підсушили, розвели біля входу печери вогнище і почали кидати перець до вогнища. З глибини гори почулися дивні звуки - там було ціле місто диких та злих духів, чортів та чортинят, і ось вони усі почали задихатися. Як тільки самиці, самці і дитинчата вискакували назовні, селяни та козаки забивали їх на смерть палицями. Нарешті, з'явився Злий дух лісу, що погубив жінку.

-- Я, я винен! -- кричав він, стискуючи в руці свій пеніс, що кровоточив.

-- Ах, ось ти де! -- вигукували селяни. Вони оточили його і били до тих пір, поки не перетворили на криваву юшку.

Одну дівчину - чортицю селяни вирішили не вбивати. Вирішили, що з неї вийде нянька наглядати за немовлятами. Спершу ця дівчина робила усе, що їй веліли люди, і люди були нею задоволені, але потім проявилася її зла вдача. Одного разу усі працювали в полі. Чортиця теж працювала. З будинку почувся плач дитини і няньку відправили постежити за немовлям. Незабаром плач припинився, але дівчина чомусь не поверталася. Стурбована мати пішла глянути, в чому справа. Дитина була мертва: чортиця виїла у немовляти увесь мозок, а сама втекла до лісу.

Бола Голоду

У 46 році, коли Басарабці зрозуміли хто такі рускі і хто такі комуністи; коли люди пухли від голоду і мертвих ховали у веретках коло хати; коли люди питали один одного, чого це в 32 році на тому боці Дністра люди так плакали, що чути було за сорок верст, а ми й горя не знали; та зараз і ми ридаємо, що аж румінам за Прутом лихо стає; коли люди питали один одного, чи є в Румінії зараз такий самий голод як у нас, чи голод ходи тільки там де є Совєцкая власть, жив у Бзовиці один чоловік і помирав він з голоду, і вся його сім'я помирала.

Здоймив бідолаха зі стіни килім, забрав у жінки півшалик з катрінцею і подався на западну, до гуцунів міняти це дрантя на їду. З горем пополам, добрався він до Карпат і десь там, по дорозі догнав файну гуцунку. Виглядала вона сито, файно вдягнута, з розмальованими червоними губами.

- Ти звідки така файна? - завів розмову чоловік.

- Звідти і звідти, а ти?

- А я з Басарабії, міняю килім на їду, бо в нас голод. Може ти щось маєш, та би помінялися.

- Та чого ж не маю? Маю! Бринза в мене є, мамалига. Тут недалеко моя хатинка, підем до мене, подивимось на твій крам, за одно й заночуєш, бо вже сутеніє.

Незабаром обоє зупинилися біля невеликого приміщення. Не запалюючи вогнища посідали біля столу.

- Хочеш поїсти? - запитала дівчина чоловіка передаючи йому трохи бринзі, мамалиги та дзеру.

Чоловік не відмовився і жадібно їв, запропоновану йому їжу.

- А зараз лягай, відпочинь.

В середині ночі чоловіка почало нудити. Від болей у череві він прокинувся. Дівчини поряд не було. Почалася нудота. Мандрівник хотів встати і піти, та врацання зовсім його здолало. Чоловік впав, корчився від болю. “ Помираю!” майнуло у нього в думках і він втратив свідомість.

На ранок мандрівник прийшов до тями і побачив перед собою стару стину і кирд овець під навісом. Над ним стояв чобан і лив на нього воду.

- От що, кумуняки з людьми роблять! Добре ж ти чоловіче наївся овечого гною, та сяків напився! І яка ж тебе бола сюди затягнула? Маєш щастя, що ще крепкий. Видко по тобі, що ще дни маєш.

Cтарий козак

 

У заростях біля берега жив старий козак. Повз його будинку мало хто проходив, головним чином бідняки, що збирають милостиню.

 Козак цей мав звичай ловити дітей і поїдати їх. Голови насаджував на палі і розставляв в різних місцях під деревами, на полянах, в долинах. Одного разу зловив власну племінницю і її теж з'їв. Брат людожера пішов слідами і застав козака сплячим. Він завжди спав, наївшись дитячого м'яса.

 - Ось хто любитель чоловічини! - Вигукнув брат і покликав на допомогу односельців. Козака спіймали, накинувши сонному на шию петлю. Людина цей був сили незвичайної і коли схопився, відчайдушно відбивався, але з мотузкою на шиї йому нікуди було подітися.

Селяни вирішили його вбити і повісили на осиці. Помер він  не тому що козаком був а тому що дітей їв. Небіжчиком став. Потім люди пішли подивитися, що він там їв. І коли обходили навколо будинку то всюди знаходили на кілках дитячі голови. Сталося це за часів Хмельницького, коли влітку українці від холодів мерзнули.

 Односельці вирішили та постановили, що потрібно таки поховати людину але вночі той раптом ожив і накинувся на своїх вбивць. Ті не втративши самовладання, прибили   його довбнею і розрізали на дрібні частини, розкидавши їх в різні боки. Голову ж відтяли і закинули її на середину Дніпра.      Тоді старий козак остаточно і помер...

Людожерка

 У Єви сталися місячні. Однак це не завадило їй піти разом з Адамом на лови пташок. Чоловік заліз на дерево, знайшов гніздо і почав кидати пташенят на землю. Жінка внизу підбирала їх і запихала живими собі до рота. Кров текла у неї зверху і з низу: менструальна кров між ногами, а пташина сочилася по щокам, бризкаючись з рота. Адам як побачив це все, так і завмер.

- Чого дивишся, злізай, інакше я й тебе з'їм! - заявила дружина.

- Ні, бо ти здуріла. У тебе ввійшов змій! - заперечив Адам, однак все одно зліз з дерева, бо був крепко наївним.

Жінка одразу ж схопила його за чуба і прибивши довбнею, що вкрала у свого сина Каїна, почала пожирати. А потім пішла до дому: в руках кошик, а в кошику чоловіча голова, щоб і діточки поїли. Але тільки но вона повернулася до своєї хижі, невістка поглянувши на неї одразу ж зрозуміла що перед нею стоїть людожерка. Вона тихенько прошепотіла своїм діточкам:

- Тікайте звідціля швидше!

І діти з криками побігли до поселенців, а Єва вчепилася зубами в шию невістки і почала висмоктувати з неї кров. Та, бідолашна, проклинаючи все на світі, вирвалася з лап збожеволілої свекрухи і вибігла за межі поселення, де Каїн зі своїми одноплемінниками вже приготував пастку для своєї матері. Людожерка бігла за невісткою і не помітивши приготовленого для неї, провалилася в яму. Люди закидали її хмизом і спалили.

Так закінчили своє життя прародителі всіх людей – Адам і Єва. 

Циган

Моя бабуся, завжди лякала мене, малого, циганом з мішком:

- Не виходи вночі на двір, бо прийде циган, кине тебе в мішок і продаст на базарі! Бо було колись таке, про яке мені страшно і розповідати. Однак, жив колись на світі циган і любив він крепко ходити на полювання. І ніхто не знав де він полює, бо завжди приносив циган додому багато м'яса, і було вона таким смачненьким, що всі сусіди аж дуріли від задоволення і просили цигана принести їм ще і ще.

Пішов одного разу циган на полювання та повернувся ні з чим. Пішов другий раз і знову ні з чим. Родичи моралі читають, сусіди скоса дивляться. Розсердився циган і вирішив помститися своїм односельцям.

І йшов він лісом два дня і дві ночі і натрапив на болото. Думає: “обійду”, однак заблудив і знову блудив два дні і дві ночі і обійшовши навколо болота, вирішив: “ Піду ж  я навпростець, що буде, той буде”.

В кінці кінців дійшов циган до середини болота і побачив там село...

Посеред села зібрався натовп, з радісними вигуками ділили між собою вбитого бика. Люди побачивши чужинця загомоніли і почали думати що це за один і звідки він взявся. Нарешті до цигана наблизився найстарший з них і попросив його підійди до будинку, де жив їхній батюшка.

- Будеш мені за наймита, - заявив піп, - іди нарубай дров. Налий до казана води, воду закіп'яти, а коли вода закипить ми вчинимо для тебе велику честь, принесемо тебе в дар нашому богу. Ти попадеш до його раю, а тіло твоє принесе нам велику користь, воно нагодує моїх дітей і діти мої стануть такими ж розумними як і ти.

Однак циган не був крепко дурним, він почав просити попа щоб той показав йому як рубати дрова, бо давно вже не брав до рук сокири і вже забув як це робиться.

Батюшка почав показувати, а той циган схопив сокиру і вдаривши його по шиї, вбив. А далі він став думати, що ж йому робити з дітьми попа. Він зайшов до хати, і знайшовши там великого мішка, порубав дітей на дрібні шматочки. Далі непомітно від людей болота вибрався з лісу і повернувшись до свого рідного дому поскликав своїх сусідів та родичів. Коли ті прийшли, циган висипав перед ними все з мішка і сказав:

- Якщо будете багато говорити та сердитися, дурно на мене, то з вами і з вашими дітьми буде те саме що і з цими що в мішку!

Цвинтар

Жили колись два брати гуцули і були вони мольфарами. Стали вони якось змагатися між собою хто з них кращий. Молодший брат тай каже старшому:

- Ану перетворися на вовка.

- Ні, бо якщо я перетворюся на вовка ти до смерті перелякаєшся.

- Не злякаюся, у мене бартка є. Якщо ти станеш загрожувати мені, ти дізнаєшся тоді що таке справжня біль.

Тоді старший брат відійшов до найближчих печер і через хвилину з них вибіг такий страшний вовк, якого ще світ не бачив. Звір піднявся на задні лапи, одразу ж виріс до двометрового зросту і підійшов до молодшого мольфара, який побачивши незвичну потвору заверещав від страху як недорізане порося.

- Не їж мене, йой, не їж мене брате! - кричав він несамовито, залізаючи на дах свого будинку.

Вовкулак голосно завив і зник у тумані, що виник не звідки. Незабаром почувся шурхіт і за дерева вийшов старший брат.

- Я просив тебе не лякатися – зауважив старий мольфар молодшому – невже ти міг подумати, що перетворившись на вовка я перестав контролювати себе? Однак це не так. Я повністю контролюю себе і не спричинив би тобі ніякої шкоди.

Молодший брат заспокоївся і незабаром зовсім позбавився страху. З часом він і сам навчився перетворюватись на вовка, а через деякий час запропонував брату ставши звірами навідатися на старий цвинтар:

- А що якщо ми підемо на цвинтар? Відриємо декілька могил старих багатіїв-дукачів. Ти сам бачив персні на їхніх пальцях та золоті що кидали їм до труна; а які там ножі та бартки!

На тому і вирішили.

В першій же виритій могилі молодший мольфар знайшов позолочену бартку та гарного ножа. Старшому ж не пощастило.

- Почекай мене тут, а я піду пошукаю в іншому місці, знаю я тут одну могилку.

І поки старший розривав багаті схрони, молодший ліг на повалений стовбур, і в тілі вовка задрімав. Поряд проходив рибалка. Побачивши вовка, він не вагаючись метнув у нього бартку і поцілив прямісінько межи боки. Звір взвив. Впав на землю, але одразу ж схопився і кинувся навтіки.

Старший брат почувши крики пораненого брата наздогнав його в лісі і вони разом знову прийняли людську подобу. І як не намагався старий мольфар врятувати молодшого, той все одно помер від отриманої рани.

Живий мольфар з горя несамовито заплакав, так що його крик було чути не в одному гуцульскому селі, а через місяць знову перетворившись на вовкулака, він підстеріг кривдника рибалку і перегриз йому горло...

Блуд

Давно це було, мені ще бабка покойна розказувала, коли я малим був та нічого не тямив, про дивні випадки що траплялися з людьми у ті часи, коли ще світла не було і люди пішки ходили.

Сталося одного разу, що взяв одну жінку у лісі блуд і вона заблудилася. Йшла вона бідна через ліс, плакала від страху та тремтіла бо бачила що вже стемніло а виходу з лісу не видко, і в лісі нікого нема і нікого не чути. Кричала вона, кричала, аж раптом помітила тінь, що наче мить, промайнула біля неї. Жінку охопив неймовірний жах, вона не знала що робити. Кинулася вона з переляку бігти, прислуховуючись до хрусту гілок і чула вона як хтось здоганяє її. Повернула жінка голову і побачила за собою величезного вовка. Бідолашна одразу ж запісялася і закакалася, і нетямивши себе від страху кинулася через густі кущі до найближчих дерев, що виднілися метрів за десять від того місця де вона вийшла скрізь ріщя на галявину. Та як тільки вона добігла до найближчого дерева то відчула як хтось вхопив її за ногу.

Скрізь дикий вереск що вирвався з її вуст вона почула людську мову:

- Куди поспішаєш, жіночко?

Жінка майже полегшено зітхнула, але коли повернулася до вимовляючого, то побачила перед собою людину у вовчій шкірі, потемнілого від грязюки, з величезними руками та довгими пазурами. Багато дивних людей бачила до цього моменту жінка, однак таку потвору вона побачила вперше. Бажаючи вирватись з рук потвори жінка почала сіпатися та дряпатися, однак той тримав її ціпко і з легкістю повалив на землю. Повернувши її лицем до землі, він здер з жінки катрінцу, зґвалтував та нагадив їй на живіт. Задовольнивши свою прихоть він піднявся, схопив бідолашну за коси і поволік до свого схрону.

У невеликій печері десь над Дністром дивний чоловік утримував свою бранку, вкинувши її до виритої ями. Час минав швидко, але поволі. Вона навіть втратила лік часу і вже майже змирилася зі своєю долею. Жінка була впевнена що Вовкулак незабаром зжере її, і ніхто ніколи не знайде її кісточок і ніхто ніколи не згадає про неї, чи була вона на цім світі чи ні. Однак минали дні, а її утримувач ще не поспішав здерти зі своєї жертви шкіру. Натомість він щоденно втамовував свою сексуальну спрагу і годував свою полонену сирою рибою. Іноді він змушував її пити сечу та їсти випорожнення. А коли та втомлювалася від своєї блювоти прив'язував її за ноги товстою мотузкою і кидав зі скали у річку.

Минув певний час, і ось одного разу жінці вдалося таки вилізти з вовчої ями, де вона сиділа. І поки господаря не було в своїй хижі їй вдалося вибігти на світ божий. По під Дністер, подерши собі ноги та руки, поранивши своє тіло до глибоких ран, жінка помалу добралася до першого селища, яке трапилося перед нею. Люди побачивши її плескали від дива в долоні, хтось покликав батюшку, а хтось соцького та старосту. Обессилена жіночка впала перед церквою на траву і знепритомніла.

Над нею зібрався невеликий натовп і коли вона опритомніла її почали розпитувати хто вона та звідки. Почувши дивну розповідь, люди порадившись між собою, зібралися в компанію, взяли вила, а хто мав і рушниці тай пішли до тієї нори де жила потвора. На щастя для селян потвора була в печері. Зібравшись з силою та духом люди з дикими від остраху та ненависті криками прикінчили тварюку, розвели вогнище і спалили тіло потвори. Попіл розвіяли над річкою. Після всього цього, коли люди зайшли до печери тварюки то знайшли там багато людських кісток та черепів. Всі ці останки потім зібрали і поховали по церковному обряду. А та жінка, яка скапала від лап потвори через декілька місяців, зимою народила дивну дитину з величезною головою і з іклами як у Вовкулака. Люди коли дізналися про це, забрали дитину від матері і кинули її в ополонку а жінка з горя за дитиною померла в страшних муках.