Цвинтар

Жили колись два брати гуцули і були вони мольфарами. Стали вони якось змагатися між собою хто з них кращий. Молодший брат тай каже старшому:

- Ану перетворися на вовка.

- Ні, бо якщо я перетворюся на вовка ти до смерті перелякаєшся.

- Не злякаюся, у мене бартка є. Якщо ти станеш загрожувати мені, ти дізнаєшся тоді що таке справжня біль.

Тоді старший брат відійшов до найближчих печер і через хвилину з них вибіг такий страшний вовк, якого ще світ не бачив. Звір піднявся на задні лапи, одразу ж виріс до двометрового зросту і підійшов до молодшого мольфара, який побачивши незвичну потвору заверещав від страху як недорізане порося.

- Не їж мене, йой, не їж мене брате! - кричав він несамовито, залізаючи на дах свого будинку.

Вовкулак голосно завив і зник у тумані, що виник не звідки. Незабаром почувся шурхіт і за дерева вийшов старший брат.

- Я просив тебе не лякатися – зауважив старий мольфар молодшому – невже ти міг подумати, що перетворившись на вовка я перестав контролювати себе? Однак це не так. Я повністю контролюю себе і не спричинив би тобі ніякої шкоди.

Молодший брат заспокоївся і незабаром зовсім позбавився страху. З часом він і сам навчився перетворюватись на вовка, а через деякий час запропонував брату ставши звірами навідатися на старий цвинтар:

- А що якщо ми підемо на цвинтар? Відриємо декілька могил старих багатіїв-дукачів. Ти сам бачив персні на їхніх пальцях та золоті що кидали їм до труна; а які там ножі та бартки!

На тому і вирішили.

В першій же виритій могилі молодший мольфар знайшов позолочену бартку та гарного ножа. Старшому ж не пощастило.

- Почекай мене тут, а я піду пошукаю в іншому місці, знаю я тут одну могилку.

І поки старший розривав багаті схрони, молодший ліг на повалений стовбур, і в тілі вовка задрімав. Поряд проходив рибалка. Побачивши вовка, він не вагаючись метнув у нього бартку і поцілив прямісінько межи боки. Звір взвив. Впав на землю, але одразу ж схопився і кинувся навтіки.

Старший брат почувши крики пораненого брата наздогнав його в лісі і вони разом знову прийняли людську подобу. І як не намагався старий мольфар врятувати молодшого, той все одно помер від отриманої рани.

Живий мольфар з горя несамовито заплакав, так що його крик було чути не в одному гуцульскому селі, а через місяць знову перетворившись на вовкулака, він підстеріг кривдника рибалку і перегриз йому горло...