Бола Голоду

У 46 році, коли Басарабці зрозуміли хто такі рускі і хто такі комуністи; коли люди пухли від голоду і мертвих ховали у веретках коло хати; коли люди питали один одного, чого це в 32 році на тому боці Дністра люди так плакали, що чути було за сорок верст, а ми й горя не знали; та зараз і ми ридаємо, що аж румінам за Прутом лихо стає; коли люди питали один одного, чи є в Румінії зараз такий самий голод як у нас, чи голод ходи тільки там де є Совєцкая власть, жив у Бзовиці один чоловік і помирав він з голоду, і вся його сім'я помирала.

Здоймив бідолаха зі стіни килім, забрав у жінки півшалик з катрінцею і подався на западну, до гуцунів міняти це дрантя на їду. З горем пополам, добрався він до Карпат і десь там, по дорозі догнав файну гуцунку. Виглядала вона сито, файно вдягнута, з розмальованими червоними губами.

- Ти звідки така файна? - завів розмову чоловік.

- Звідти і звідти, а ти?

- А я з Басарабії, міняю килім на їду, бо в нас голод. Може ти щось маєш, та би помінялися.

- Та чого ж не маю? Маю! Бринза в мене є, мамалига. Тут недалеко моя хатинка, підем до мене, подивимось на твій крам, за одно й заночуєш, бо вже сутеніє.

Незабаром обоє зупинилися біля невеликого приміщення. Не запалюючи вогнища посідали біля столу.

- Хочеш поїсти? - запитала дівчина чоловіка передаючи йому трохи бринзі, мамалиги та дзеру.

Чоловік не відмовився і жадібно їв, запропоновану йому їжу.

- А зараз лягай, відпочинь.

В середині ночі чоловіка почало нудити. Від болей у череві він прокинувся. Дівчини поряд не було. Почалася нудота. Мандрівник хотів встати і піти, та врацання зовсім його здолало. Чоловік впав, корчився від болю. “ Помираю!” майнуло у нього в думках і він втратив свідомість.

На ранок мандрівник прийшов до тями і побачив перед собою стару стину і кирд овець під навісом. Над ним стояв чобан і лив на нього воду.

- От що, кумуняки з людьми роблять! Добре ж ти чоловіче наївся овечого гною, та сяків напився! І яка ж тебе бола сюди затягнула? Маєш щастя, що ще крепкий. Видко по тобі, що ще дни маєш.