Спрага

 Козак покинув свою молоденьку дружину і вирушив на Січ. Дівчині стало тяжко на серці і прикро. Їй було так образливо і гірко, що не хотілося їй більше нікого бачити. Вона полишила хату козака і повернулася до вбогої оселі своєї рідної бабусі, яка жила майже коло самого лісу, обіч села.

Селяни ніколи не навідувалися до старої, тому що дуже боялися вовкулака, який нишпорив навколо, в тому лісі, і якщо хтось ненароком з людей опинявся в ньому, то вже ніколи не виходив звідти. І навіть кісточок його не находили...

Проте молода селянка вважала за краще загинути в кігтях хижака, чим знову бачити свого колишнього, зрадливого чоловіка.

Минуло декілька днів. Дівчина пораючись по господарству побачила що до хатини наближається якийсь незнайомий чоловік. Він увійшов і заплакав. Став нарікати на долю. Жінці це здалося дивним, однак що вона могла сказати, як і їй самій прийшлося пізнати що таке розлучення. Вона мовчала.

Незнайомець присів на ослін і запропонував жінкам по шматку смаженого м'яса. Потім він сказав:

- Бабусю, накажи своїй внучці налити мені трохи води: пити хочеться!

Та молодиця дивилася на гостя з великою підозрою і відмовилася встати з місця. І можливо це її і врятувало. Незнайомець не дочекавшись водиці, роздратовано встав і сам пішов до копанки, бо крепко хотів пити. І як тільки він закрив за собою двері, жінка в маленький отвір в стіні почала спостерігати за гостем.

На її очах чоловік перед водою опустившись на коліна став обростати хутром.

- Це вовкулака, бабусю! - Заволала, здогадавшись онучка.

- Біжимо, обійдемо усі стежини, по яких ходимо за хмизом, заплутаємо наші сліди! Потім залиш мене в якій-небуть ямі, завали ріщям і рятуйся! - відповідала стара.

Вони так і зробили. Заховавши бабусю, дівчина побігла час від часу звучи на допомогу. Ось попереду табір, в якому мисливці та козаки що зібралися постріляти з пістолів та луків. До нього вже близько, та позаду ричить вовкулака. У таборі чоловіки так захопилися стрільбою, що довго не чули криків. Аж раптом отаман підняв руку, закликаючи усіх до тиші. Люди прислухалися, а незабаром потім побачили жінку і хижака, що мчить по її слідах. Вчинивши гвалт козаки скочили на коней і кинулися на допомогу молодиці. І вчасно! Вовкулак майже наздогнав жінку, однак впав пронизаний стрілами вправних козаків. Знесилену жінку на руках принесли до воза, а тіло вовкулака, не довго думаючи, спалили у вогнищі!

Ця подія ненадовго відвернула увагу чоловіків. Та одержимі духом змагання вони продовжували стріляти. Кожен мріяв уславитися найвлучнішим пострілом і стати найславетнішим козаком...

Козаки забули про все, а їх дружини давно вже затурбувалися не знаючи, куди пропали їх чоловіки...

Один козак страшенно зголоднів, але був крепко лінивим і не хтів нікуди ходити, тому наказав своєму джурові:

- Слухай, друже, - звернувся козак до свого джури , - візьми коня та скачи до моєї дружини. Та проси її для мене чого-небуть поїсти та випити!

Хлопчик так і зробив як йому веліли та передав прохання.

- А чому мій чоловік сам не прийдуть? - здивувалася дружина.- Вирушай назад і скажи: нічого я йому не дам!

Чоловік образився, але був крепко лінивим, не хотів повертатися до рідної хати. Незабаром з'ясувалося, що він не самотній. Усі мисливці та козаки, хто раніше, хто пізніше, посилали хлопчину в село, але дружини, тітки, дочки, матері відмовлялися їм допомагати та прислуговуватися .

- Раз так, - сказав отаман, - то ми помстимося. Розпалимо вогнище і усі в нього пострибаємо. Нехай тоді жінки проливають за нами сльози!

Козаки погодилися і зійшлися на цьому. Вогнище вийшло величезним. З криком "Слава"! Отаман перший кинувся у вогонь головою вперед і одразу ж з вогнища вилетів білий птах з чорною ознакою.

Побачивши, як добре вийшло інші чоловіки теж захотіли стати птахами. І всі як один почали стрибати у вогонь підіймаючи за собою хмари попелу та іскри. А з полум'я вилітали різними птахами, що живуть зараз на водоймищах та біля води... Пройшовши скрізь полум'я злетіли до неба і полетіли убік села

- Ой, спустіться, ми дамо вам попити, і будемо слухатися вас. - кликали їх жінки, впізнавши в птахах своїх чоловіків.

Та де там, раніше треба було кликати.

- Піднімайтеся вище! - скомандував отаман.- Не зважайте на жінок, що не бажали дати нам води!

Птахи піднялися вище, до самого неба і зникли за обрієм...

Конопельки

Колись це було. Дуже давно. Стався на землі голод. І щоби не померти з голоду, якось чоловік зі своєю жінкою пішов до лісу. Шукаючи якоїсь поживи сім'я помітила дерево з дуплом, з якого чулося щебетання пташенят.

Вирішив чоловік піднятися по стовбуру і спираючись на грубі гілки, дістався до дупла, взяв сокиру і став розширювати отвір. Протиснувши руку, він намацав у дуплі пташеня, витягнув його і кинув дружині. Пташенят було багато і він почав виймати їх одного за іншим. Дружина підхоплювала маленьких пташок і запихала собі в рот. Чоловік глянув униз і побачив порожній кошик.

 - Де ж пташенята, ти що їси їх, чи що? - здивувався чоловік.

  - Ти напевно осліп, дивись, ось вони! - вказала дружина на якийсь закритий ганчіркою предмет.

Чоловік дістав останнього птаха і знову запитав:

   - Ти їх правда не їси?

   - Та ось же вони, - обурилася дружина, - я що, по-твоєму, сире м'ясо ковтаю? Просто прикрила пташенят, а то сонце світило просто на них.

- Але чому ж твій рот в крові? - здивувався чоловік і став спускатися до долу.

 - Почекай, допоможу тобі, а то впадеш. - сказала дружина.

 - Не треба, я сам злізу. - Сказав у відповідь чоловік.

 - Ні, я допоможу; не хочу, щоб ти розбився.

  Вдарити би йому жінку сокирою: не знаю, чому він цього не зробив! Та напевно що дурень був.

Дружина спершу підставила руки, щоб він оперся ногою, потім підтримала за сідниці. І раптом

як вчепиться в мошонку що чоловік аж заверещав від скаженого болю. Жінка ж зірвала його

на землю і продовжувала тиснути на яєчка. Потім вирвавши сокиру почала бити чоловіка до тих пір, поки не вбила. Коли стало ясно, що людина мертва, вона вгризлася в мошонку зубами, відірвала яєчка і засунула в сумку. Після цього стала не поспішаючи поїдати тіло. Обгризши його до кісток, жінка

попрямувала до рідної хати.

- А де батько? - спитали діти коли та повернулася до дому.

- Він затримався, скоро прийде. - Заспокоїла їх мати.

- Сходжу до сусідки. - додала вона, побачивши, що та готує салат з кульбабаби.

Сусідка ж побачивши жінку, згадала що в неї кінчилася сіль і вирішила попросити трохи до салату.

- У тебе немає солі? - запитала сусідка.

- Чому ж нема?! Ей, дістань сіль з моєї сумки і принеси сюди! - звернулася

жінка до сина.

  Перше, що побачив у сумці хлопчик, були чоловічі яєчка. "Невже це мого батька, який жах!" подумала дитина. Звичайно, йому треба було мовчати про свою знахідку, але замість цього хлопчик побіг до сусідів, розмахуючи яєчками ніби брязкальцем. Мати відреагувала миттєво. Вона обхопила сусідку що стояла поряд з нею і збила її з ніг. Потім вирвала яєчка з рук хлопчика і сунула собі в рот. Стала жувати їх разом з салатом, а сусідка лежала біля неї, на підлозі без свідомості. Покінчивши з салатом, людоїдка повернулася додому.

 Прийшла ніч. Мати і троє її синів лежали поруч. Жінка трохи підвелася і помацала печінка кожного з дітей.

     "У цього ще зовсім маленька, а у цього побільше, але теж не дуже, а от у старшого досить пристойна", міркувала вона. "З нього треба буде почати"! Задоволена, вона закрила очі. Молодший брат лише прикидався, що спить. Він стежив за матір'ю і чув її

бурмотіння. Як тільки жінка задрімала, хлопчик обережно розбудив братів.

 - Ми повинні заманити її до пастки! - переконував він своїх братів. - Інакше вона нас з'їсть!

 - А все ж ганьба власну матір вбивати! - відгукнувся середній. Хоча якщо ми її не вб'ємо, тоді вона, звичайно, дійсно нас з'їсть. Доведеться вбити.

 - Вистачить міркувати, вставайте і поспішайте! - наполегливо шепотів старший.

     Довго чи коротко посперечавшись між собою брати вирішили що їм робити. Тихо, серед ночі вони прокралися до того місця, де мати мала звичай набирати воду. Зігнувши дерево, вони натягнули мотузку з петлею.

 - Дайте-но я спробую, - сказав молодший і наступив на петлю.

Дерево розпрямилося захоплюючи за собою хлопчика. Він захитався в повітрі.

 - Відмінно! - хрипів молодший брат, - тільки відчепіть мене швидше!

     Брати налагодили пастку знову і повернулися в хати. Вранці коли мати прокинулася, брати почали ремствувати і просити води:

 -Тобі не здається, що у нас мало води?

 - Пізніше сходжу, - відмахнулася жінка.

 - Ні, не пізніше, ми їсти хочемо! - пристали діти.

 Мати поступилася і пішла до річки.

  - Ні мамо, не там, там вода каламутна! - кричали брати, навмисне збаламутивши воду всюди, крім того місця, де знаходилася пастка.

Це спрацювало і як тільки жінка зачепилася за петлю то в ту ж хвилину зависла в повітрі, вивергаючи прокльони та жалю, що не з'їла дітей дітей напередодні.

- Ти помреш! - кричали діти хором, зараз ми покінчимо з тобою!

Хлопчики нарубали багато стріл та гострих патиків та почали встромлювати їх в тіло матері, що вигукувала прокльони та билася в судомах. Мітили в обличчя і в живіт, відразу ж вибили обидва ока. Людоїдка намагалася виривати встромлені шипи, але стріли ламалися. І раптом вона заговорила:

- Я вмираю, діти мої. І як тільки помру, покладіть мене на підстилку з сухої трави і підпаліть. Тоді побачите, що з мене вийде.

- Бідна матуся! - пошкодував жінку молодший з синів. - Але що ми могли ще зробити? Адже вона сама збиралася вбити нас, та до того ж з'їла і батька!

Минуло чимало часу, перш ніж жінка дійсно померла. Однак діти не вирішувалися підійти ближче і продовжувала стріляти. Нарешті, старший велів їм зупинитися.

 - Допоможи мені вийняти її, - скомандував він,- і відразу тягніть її ось туди, до того місця де скирта сіна, та нанесіть ще трохи дров, бо не згорить.

   Знадобилося чимало праці, щоб спалити тіло дотла. Хлопці стояли біля палаючого багаття і журилися:

  - Як все ж шкода, -говорили вони, - рідна мати! Ніколи б її не вбили, не перетворилася вона в щось дивне. Батька нас позбавила!

     Коли брати поверталися в село, їх однолітки кричали їм услід:

- Дивіться, ці троє вбили матір, а тепер йдуть додому, дивіться на них!

     Весь залишок дня брати зрізали очерет і робили нові стріли. Незабаром вони відвідали місце спалення матері. Там виросла незвичайна, пахуча, дивна рослина - Конопелька. Вони спробували її пожувати але відчули нудоту, але потім насушивши листя закурили і попри всю нудоту незабаром звикли і дим став їм навіть подобатися. Насушивши вдосталь листя та травки, хлопчики повернулися в своє поселення. Назустріч вийшов старий козак з люлькою в руці.

- Закурити не знайдеться? - запитав він.

     Брати дали йому трохи листя, старий вдихнув дим і тут же впав, втративши свідомість.

- Ох, і міцний ж цей тютюн! - захоплювалися люди.

     Кожен чоловік отримав частку курива.

     Наступної днини, покуривши травички,захопивши оберемки приготованих стріл, хлопчики вийшли на рівне місце і націлили луки вгору. Перша стріла повернулася назад, але вже наступна вп'ялася в небесний звід. Стріли, пущені їй услід, застрявали в кінці одна в інший, утворивши ланцюжок, що звисає до землі. Першим поліз молодший брат, за ним інші. Ох і Міцним же був той ланцюг, ох і сильні були ті брати! Ось і небо. Брати закрокували по рівному полю, потім вийшли на дорогу і пішли повз посівів кукурудзи і городів з динями, прямо в селище людей-птахів.

- Дивіться, хто до нас з'явився! - говорили, вилітаючи назустріч жителі. - Адже це ті самі знамениті хлопчики, які вбили матір - людожерку!

     Брати потім лише один єдиний раз спускалися на землю подивитися, чи добре ростуть конопельки. Більше вони не поверталися, залишившись на небі. Це були стародавні люди, люди минулого часу...

Легенда про Довбуша та 99 цеглин

Якось Довбуш прийшов до ксьондза тай каже:
- Грішний я, отче. Злодій та забійник. Вбив я 99 панів і муче мене совість. Простіть мені гріхи мої і стану я на шлях істини.
І коли почув це ксьондз то не знав шо й казати, бо бачив шо перед ним сам Довбуш. Та не довго думаючи відповів йому:
- Сину, гріхи твої дуже тяжкі і скільки б я не молився за тебе Богу, прощення твоє залежит від нього. Та шоб хоч трохи полегшити свою душу мусиш пошити зі шкіри 99 волів велику бесагу та поклавши до неї 99 циглин носити до самої смерти і тільки тоди коли ца бесага пірветца буде прощення тобі за всі твої гріхи і Бог пусти тебе до раю!
І послухав його Довбуш і пошив зі шкір 99 волів великий мішок, і насипав туди 99 циглин, і взявши цу бесагу на крижі носив горами та селами довгих три роки поки...
Йшов Довбуш через йкес село і побачив як пан обзивав та бив батогом жінку проклинаючи її  та дітей її, та всіх хто народивса на світ вбогими та гуцулами і не стерпів Довбуш і взмолився до Бога:
- Боже, прости мені, але краще я попаду до пекла чим маю терпіти цього пана, який знущається над цею бідною жінкою!
Скинув Довбуш бесагу зі своїх плеч і лівою рукою вдарив по слугах панських і впали вони мертвими, а правою рукою схопив він пана за горло і задушив як змію.
Отямившись, засумував опришок  і знайшовши на дорозі якусь велику каменюку кинув її до торби. Каже:
- Одним гріхом більше, одним менше, все одно в пекло...
Та тільки но він закинув мішок на крижі, як з чистого неба вдарив грім і вдарила блискавка яка влучила прямісінько в бесагу з цеглинами. І тріснула ца бесага, шо була пошита зі шкір 99 волів, навпіл, і посипалиса всі 100 цеглини на землю, і побачив Довбуш шо простив йог Бог, і не вняв за гріх вбивство злого пана, але дав зрозуміти, шо опришок зробив добре діло позбавивши людей від зла.
І багато ще добра зробив Довбуш після цього добрими ділами караючи ненажерливих панів ...

Мавка

    Розказують старі баби, що колись в нашому лісі сталася дивна оказія про яку в селі згадують і до сьогоднішнього дня...

Жив собі пан і був у нього наймит. І послав пан наймита до лісу розчистити якусь ділянку під город. І коли той прийшов до того місця, про яке сказав йому пан, то побачив що то є мочар і треба стояти по коліна у воді і сердився дуже, але мусив робити що пан звелів.

Витягнув парубок сокиру і тільки  вдарить по якійсь деревині, як з болота жаба йому і квакає. Удар - ква. Другий раз вдарить - ква!

Дуже це парубка почало злити та дратувати, бо не було такого удару сокирою щоби жаба після нього не квакнула... Вилаявся парубок та й буркни з дурної голови:

-- Може, ти підійдеш, займемося з тобою дечим? І як тільки він це вимовив, квакання замовкло. Тільки деякий час удари сокири порушували тишу, а потім, вже під вечір коли сонце почало сідати за обрій з лісу почувся шелест листя і перед парубком з'явилася дивна дівчина: В проміннях сонця, здавалося ніби вона була оповитою дивним райдужним сяйвом, коси її були розповиті, а лице випромінювалося червоним золотом. В ті часи жінки фарбувалися не менше за нинішніх. Зачарований парубок стояв і не знав що й казати, тільки думки в його голові почали зливатися і в молодому серці затріпотіло бажання оволодіти красунею..

-- Ти навіщо мене кликав? -- раптом запитала дівиця.

--Та не кликав я нікого... Та просто... Не знаю..., -- спробував виправдовуватися юнак, однак дівчина пригадала йому ту хвилину, коли той лаявся і щось сказав. Не бажаючи того, та під дією якоїсь невідомої сили вимовлені слова парубку довелося повторити.

-- І чим же таким повинні ми з тобою зайнятися? -- не відставала, сміючись, дівчина.

У відповідь лісоруб обхопив її руками і почав пестити.

-- Ніколи не бачив я ще в своєму житі, такої дівчини як ти. Все моє тіло і серце моє лине до тебе і я не знаю що зі мною твориться, однак я хочу тебе і якщо ти зараз не станеш моєю, я візьму тебе силою! - шепотів він, обіймаючи красуню все сильніше.

-- Гаразд, давай, сміливіше! -- Сміялася дівчина і вони повалилися прямо на мокру, напівболотяну землю. Оволодівши дівчиною, парубок не відчував нічого навколо себе окрім вологого дівочого тіла, до якого він наче прилип і коли сили покинули його, весь він, всім своїм тілом і душею провалився в темну безодню в якій красуня дівчина поступово почала перетворюватися на страшне жабоподібне чудовисько...

-- А-а, обдурив ти мене, даремно покликав! - люто вигукувала потвора - де та насолода яку ти отримав, чому ти не віддав її мені?! Ти тільки занапастив мене сім'ям, і мені носити його і родити..

Схопившись, вона вдарила парубка ногою в пах і зникла, розчинившись наче мряка, в чагарниках. А чоловіче, у хлопця почало, від удару швидко рости і зробилося таким довгим, що не можна було і кроку ступити. Парубок від болю у відчаї заплакав, але раптом з темряви перед ним з'явився якійсь чоловік.

-- Що з тобою, братику? -- запитав він.

-- А ти, хто ще такий? Ось яка напасть на мене звалилася, -- пояснив парубок, -- і усе з-за неї, жаби! Я би тобі розповів, та не повіриш.

-- Не біда, зараз я тебе вилікую! - розсміявся чоловік - А та жаба про яку ти кажеш, то моя дочка, а я господар цих місць і мені все відомо... Довго ж я чекав на того хто прийде до мене і стане мені зятем і дочка народить мені внуків...

Водяник раптом схопив парубка за шию і оповивши його болотистою травою почав швидко рубати чоловіче ножем, залишивши йому наприкінці шматок рівно такої довжини, який цей орган має бути у людини. Відрізане Водяник зібрав в кошик, відніс до себе в човен і поплив по річках і озерах, розкидаючи шматки направо і наліво. Усе, що було на дні кошику, він розсипав по ставках та болотах Басарабії. Говорять, через те і змій в нас дуже багато, а серед них плаває і сама Зміїна Мати.

А парубок?

А парубок на ранок отямився цілим і не ушкодженим. Довго придивлявся до свого... чоловічого, і ніяких ушкоджень не знаходив. І думав він - чи це сон був, чи правда?

Крук

Давно це було, за часів коли Басарабія ще під турком була. Жив один козак і пішов він до Дністра ловити рибу, захопивши з собою сина. Злий дух старого лісу підглянув, як виглядає хлопчик, і прийняв його подобу.

-- Ой, ой - закричав він, підходячи увечері до хатини де жив козак зі своєю сім'єю.-- Мурашка укусила мене в пеніса? Мати в цей час сиділа за ткацьким верстатом і робила килім.

-- Ой, боляче, боляче? -- плакав хлопчик, стоячи в дверях. Його пеніс розпухнув і став великим, як у дорослого.

-- Лягай у вогню, тільки не плач! -- втішала його матір, збираючись до сну. Проте схлипування тривали.

-- Та досить вже! - вигукнула жінка. - Якщо хочеш, то лягай поряд з молодшим братиком.

Хлопчик присунувся ближче, проте не заспокоювався. Пеніс його продовжував збільшуватися в розмірі.

-- Мамо, мамо, ніяк не проходить! - скаржився хлопчик.

-- Добре, синочку, - відповідала жінка, -- лягай поряд зі мною.

Плач припинився і мати, нарешті, заснула. Вона лежала на спині, горілиць. Злий дух лісу підвівся, ліг на жінку і пронизав її пенісом усю наскрізь, так, що кінець спершу вийшов у неї з рота, а потім обвив петлею шию. Злий дух хотів понести жінку, але не міг - вона виявилася занадто важкою та товстою.

В цей час немовля підняло крик. "Як бідоласі не плакати! - думав крук що жив в будинку. - Адже йому давно пора смоктати груди"!

-- Тихіше, тихіше, малюк! - пробував заспокоїти крук немовля, але той волав ще крепше.

Тоді Крук злетів, сів на голову мертвої хазяйки і з розмаху клюнув Злого духа лісу в голівку пеніса. Бризнула кров. Згорнувшись, вона потемніла і з тієї пори у тутешніх круків дзьоб зовсім чорний.

Нарешті, повернувся додому козак.

-- Що з малюком, він просто заходився від плачу! - вигукнув батько.

-- Злий дух лісу вбив твою жінку! -- каркнув голосно крук. -- Він побіг геть в бік лісу, та я встиг відірвати йому кінчик пеніса.

Овдовілий козак вискочив з будинку і побачив кривавий слід. Зібралися сусіди. Вони скоріше зарили жінку в землю і побігли до лісу. Криваві сліди привели до печери, яка зветься у нас “Дверима”.

Злого духу вирішили викурити димом. Принесли десять кошиків пекучого перцю, підсушили, розвели біля входу печери вогнище і почали кидати перець до вогнища. З глибини гори почулися дивні звуки - там було ціле місто диких та злих духів, чортів та чортинят, і ось вони усі почали задихатися. Як тільки самиці, самці і дитинчата вискакували назовні, селяни та козаки забивали їх на смерть палицями. Нарешті, з'явився Злий дух лісу, що погубив жінку.

-- Я, я винен! -- кричав він, стискуючи в руці свій пеніс, що кровоточив.

-- Ах, ось ти де! -- вигукували селяни. Вони оточили його і били до тих пір, поки не перетворили на криваву юшку.

Одну дівчину - чортицю селяни вирішили не вбивати. Вирішили, що з неї вийде нянька наглядати за немовлятами. Спершу ця дівчина робила усе, що їй веліли люди, і люди були нею задоволені, але потім проявилася її зла вдача. Одного разу усі працювали в полі. Чортиця теж працювала. З будинку почувся плач дитини і няньку відправили постежити за немовлям. Незабаром плач припинився, але дівчина чомусь не поверталася. Стурбована мати пішла глянути, в чому справа. Дитина була мертва: чортиця виїла у немовляти увесь мозок, а сама втекла до лісу.

Бола Голоду

У 46 році, коли Басарабці зрозуміли хто такі рускі і хто такі комуністи; коли люди пухли від голоду і мертвих ховали у веретках коло хати; коли люди питали один одного, чого це в 32 році на тому боці Дністра люди так плакали, що чути було за сорок верст, а ми й горя не знали; та зараз і ми ридаємо, що аж румінам за Прутом лихо стає; коли люди питали один одного, чи є в Румінії зараз такий самий голод як у нас, чи голод ходи тільки там де є Совєцкая власть, жив у Бзовиці один чоловік і помирав він з голоду, і вся його сім'я помирала.

Здоймив бідолаха зі стіни килім, забрав у жінки півшалик з катрінцею і подався на западну, до гуцунів міняти це дрантя на їду. З горем пополам, добрався він до Карпат і десь там, по дорозі догнав файну гуцунку. Виглядала вона сито, файно вдягнута, з розмальованими червоними губами.

- Ти звідки така файна? - завів розмову чоловік.

- Звідти і звідти, а ти?

- А я з Басарабії, міняю килім на їду, бо в нас голод. Може ти щось маєш, та би помінялися.

- Та чого ж не маю? Маю! Бринза в мене є, мамалига. Тут недалеко моя хатинка, підем до мене, подивимось на твій крам, за одно й заночуєш, бо вже сутеніє.

Незабаром обоє зупинилися біля невеликого приміщення. Не запалюючи вогнища посідали біля столу.

- Хочеш поїсти? - запитала дівчина чоловіка передаючи йому трохи бринзі, мамалиги та дзеру.

Чоловік не відмовився і жадібно їв, запропоновану йому їжу.

- А зараз лягай, відпочинь.

В середині ночі чоловіка почало нудити. Від болей у череві він прокинувся. Дівчини поряд не було. Почалася нудота. Мандрівник хотів встати і піти, та врацання зовсім його здолало. Чоловік впав, корчився від болю. “ Помираю!” майнуло у нього в думках і він втратив свідомість.

На ранок мандрівник прийшов до тями і побачив перед собою стару стину і кирд овець під навісом. Над ним стояв чобан і лив на нього воду.

- От що, кумуняки з людьми роблять! Добре ж ти чоловіче наївся овечого гною, та сяків напився! І яка ж тебе бола сюди затягнула? Маєш щастя, що ще крепкий. Видко по тобі, що ще дни маєш.

Cтарий козак

 

У заростях біля берега жив старий козак. Повз його будинку мало хто проходив, головним чином бідняки, що збирають милостиню.

 Козак цей мав звичай ловити дітей і поїдати їх. Голови насаджував на палі і розставляв в різних місцях під деревами, на полянах, в долинах. Одного разу зловив власну племінницю і її теж з'їв. Брат людожера пішов слідами і застав козака сплячим. Він завжди спав, наївшись дитячого м'яса.

 - Ось хто любитель чоловічини! - Вигукнув брат і покликав на допомогу односельців. Козака спіймали, накинувши сонному на шию петлю. Людина цей був сили незвичайної і коли схопився, відчайдушно відбивався, але з мотузкою на шиї йому нікуди було подітися.

Селяни вирішили його вбити і повісили на осиці. Помер він  не тому що козаком був а тому що дітей їв. Небіжчиком став. Потім люди пішли подивитися, що він там їв. І коли обходили навколо будинку то всюди знаходили на кілках дитячі голови. Сталося це за часів Хмельницького, коли влітку українці від холодів мерзнули.

 Односельці вирішили та постановили, що потрібно таки поховати людину але вночі той раптом ожив і накинувся на своїх вбивць. Ті не втративши самовладання, прибили   його довбнею і розрізали на дрібні частини, розкидавши їх в різні боки. Голову ж відтяли і закинули її на середину Дніпра.      Тоді старий козак остаточно і помер...