Людожерка

 У Єви сталися місячні. Однак це не завадило їй піти разом з Адамом на лови пташок. Чоловік заліз на дерево, знайшов гніздо і почав кидати пташенят на землю. Жінка внизу підбирала їх і запихала живими собі до рота. Кров текла у неї зверху і з низу: менструальна кров між ногами, а пташина сочилася по щокам, бризкаючись з рота. Адам як побачив це все, так і завмер.

- Чого дивишся, злізай, інакше я й тебе з'їм! - заявила дружина.

- Ні, бо ти здуріла. У тебе ввійшов змій! - заперечив Адам, однак все одно зліз з дерева, бо був крепко наївним.

Жінка одразу ж схопила його за чуба і прибивши довбнею, що вкрала у свого сина Каїна, почала пожирати. А потім пішла до дому: в руках кошик, а в кошику чоловіча голова, щоб і діточки поїли. Але тільки но вона повернулася до своєї хижі, невістка поглянувши на неї одразу ж зрозуміла що перед нею стоїть людожерка. Вона тихенько прошепотіла своїм діточкам:

- Тікайте звідціля швидше!

І діти з криками побігли до поселенців, а Єва вчепилася зубами в шию невістки і почала висмоктувати з неї кров. Та, бідолашна, проклинаючи все на світі, вирвалася з лап збожеволілої свекрухи і вибігла за межі поселення, де Каїн зі своїми одноплемінниками вже приготував пастку для своєї матері. Людожерка бігла за невісткою і не помітивши приготовленого для неї, провалилася в яму. Люди закидали її хмизом і спалили.

Так закінчили своє життя прародителі всіх людей – Адам і Єва. 

Циган

Моя бабуся, завжди лякала мене, малого, циганом з мішком:

- Не виходи вночі на двір, бо прийде циган, кине тебе в мішок і продаст на базарі! Бо було колись таке, про яке мені страшно і розповідати. Однак, жив колись на світі циган і любив він крепко ходити на полювання. І ніхто не знав де він полює, бо завжди приносив циган додому багато м'яса, і було вона таким смачненьким, що всі сусіди аж дуріли від задоволення і просили цигана принести їм ще і ще.

Пішов одного разу циган на полювання та повернувся ні з чим. Пішов другий раз і знову ні з чим. Родичи моралі читають, сусіди скоса дивляться. Розсердився циган і вирішив помститися своїм односельцям.

І йшов він лісом два дня і дві ночі і натрапив на болото. Думає: “обійду”, однак заблудив і знову блудив два дні і дві ночі і обійшовши навколо болота, вирішив: “ Піду ж  я навпростець, що буде, той буде”.

В кінці кінців дійшов циган до середини болота і побачив там село...

Посеред села зібрався натовп, з радісними вигуками ділили між собою вбитого бика. Люди побачивши чужинця загомоніли і почали думати що це за один і звідки він взявся. Нарешті до цигана наблизився найстарший з них і попросив його підійди до будинку, де жив їхній батюшка.

- Будеш мені за наймита, - заявив піп, - іди нарубай дров. Налий до казана води, воду закіп'яти, а коли вода закипить ми вчинимо для тебе велику честь, принесемо тебе в дар нашому богу. Ти попадеш до його раю, а тіло твоє принесе нам велику користь, воно нагодує моїх дітей і діти мої стануть такими ж розумними як і ти.

Однак циган не був крепко дурним, він почав просити попа щоб той показав йому як рубати дрова, бо давно вже не брав до рук сокири і вже забув як це робиться.

Батюшка почав показувати, а той циган схопив сокиру і вдаривши його по шиї, вбив. А далі він став думати, що ж йому робити з дітьми попа. Він зайшов до хати, і знайшовши там великого мішка, порубав дітей на дрібні шматочки. Далі непомітно від людей болота вибрався з лісу і повернувшись до свого рідного дому поскликав своїх сусідів та родичів. Коли ті прийшли, циган висипав перед ними все з мішка і сказав:

- Якщо будете багато говорити та сердитися, дурно на мене, то з вами і з вашими дітьми буде те саме що і з цими що в мішку!

Цвинтар

Жили колись два брати гуцули і були вони мольфарами. Стали вони якось змагатися між собою хто з них кращий. Молодший брат тай каже старшому:

- Ану перетворися на вовка.

- Ні, бо якщо я перетворюся на вовка ти до смерті перелякаєшся.

- Не злякаюся, у мене бартка є. Якщо ти станеш загрожувати мені, ти дізнаєшся тоді що таке справжня біль.

Тоді старший брат відійшов до найближчих печер і через хвилину з них вибіг такий страшний вовк, якого ще світ не бачив. Звір піднявся на задні лапи, одразу ж виріс до двометрового зросту і підійшов до молодшого мольфара, який побачивши незвичну потвору заверещав від страху як недорізане порося.

- Не їж мене, йой, не їж мене брате! - кричав він несамовито, залізаючи на дах свого будинку.

Вовкулак голосно завив і зник у тумані, що виник не звідки. Незабаром почувся шурхіт і за дерева вийшов старший брат.

- Я просив тебе не лякатися – зауважив старий мольфар молодшому – невже ти міг подумати, що перетворившись на вовка я перестав контролювати себе? Однак це не так. Я повністю контролюю себе і не спричинив би тобі ніякої шкоди.

Молодший брат заспокоївся і незабаром зовсім позбавився страху. З часом він і сам навчився перетворюватись на вовка, а через деякий час запропонував брату ставши звірами навідатися на старий цвинтар:

- А що якщо ми підемо на цвинтар? Відриємо декілька могил старих багатіїв-дукачів. Ти сам бачив персні на їхніх пальцях та золоті що кидали їм до труна; а які там ножі та бартки!

На тому і вирішили.

В першій же виритій могилі молодший мольфар знайшов позолочену бартку та гарного ножа. Старшому ж не пощастило.

- Почекай мене тут, а я піду пошукаю в іншому місці, знаю я тут одну могилку.

І поки старший розривав багаті схрони, молодший ліг на повалений стовбур, і в тілі вовка задрімав. Поряд проходив рибалка. Побачивши вовка, він не вагаючись метнув у нього бартку і поцілив прямісінько межи боки. Звір взвив. Впав на землю, але одразу ж схопився і кинувся навтіки.

Старший брат почувши крики пораненого брата наздогнав його в лісі і вони разом знову прийняли людську подобу. І як не намагався старий мольфар врятувати молодшого, той все одно помер від отриманої рани.

Живий мольфар з горя несамовито заплакав, так що його крик було чути не в одному гуцульскому селі, а через місяць знову перетворившись на вовкулака, він підстеріг кривдника рибалку і перегриз йому горло...

Блуд

Давно це було, мені ще бабка покойна розказувала, коли я малим був та нічого не тямив, про дивні випадки що траплялися з людьми у ті часи, коли ще світла не було і люди пішки ходили.

Сталося одного разу, що взяв одну жінку у лісі блуд і вона заблудилася. Йшла вона бідна через ліс, плакала від страху та тремтіла бо бачила що вже стемніло а виходу з лісу не видко, і в лісі нікого нема і нікого не чути. Кричала вона, кричала, аж раптом помітила тінь, що наче мить, промайнула біля неї. Жінку охопив неймовірний жах, вона не знала що робити. Кинулася вона з переляку бігти, прислуховуючись до хрусту гілок і чула вона як хтось здоганяє її. Повернула жінка голову і побачила за собою величезного вовка. Бідолашна одразу ж запісялася і закакалася, і нетямивши себе від страху кинулася через густі кущі до найближчих дерев, що виднілися метрів за десять від того місця де вона вийшла скрізь ріщя на галявину. Та як тільки вона добігла до найближчого дерева то відчула як хтось вхопив її за ногу.

Скрізь дикий вереск що вирвався з її вуст вона почула людську мову:

- Куди поспішаєш, жіночко?

Жінка майже полегшено зітхнула, але коли повернулася до вимовляючого, то побачила перед собою людину у вовчій шкірі, потемнілого від грязюки, з величезними руками та довгими пазурами. Багато дивних людей бачила до цього моменту жінка, однак таку потвору вона побачила вперше. Бажаючи вирватись з рук потвори жінка почала сіпатися та дряпатися, однак той тримав її ціпко і з легкістю повалив на землю. Повернувши її лицем до землі, він здер з жінки катрінцу, зґвалтував та нагадив їй на живіт. Задовольнивши свою прихоть він піднявся, схопив бідолашну за коси і поволік до свого схрону.

У невеликій печері десь над Дністром дивний чоловік утримував свою бранку, вкинувши її до виритої ями. Час минав швидко, але поволі. Вона навіть втратила лік часу і вже майже змирилася зі своєю долею. Жінка була впевнена що Вовкулак незабаром зжере її, і ніхто ніколи не знайде її кісточок і ніхто ніколи не згадає про неї, чи була вона на цім світі чи ні. Однак минали дні, а її утримувач ще не поспішав здерти зі своєї жертви шкіру. Натомість він щоденно втамовував свою сексуальну спрагу і годував свою полонену сирою рибою. Іноді він змушував її пити сечу та їсти випорожнення. А коли та втомлювалася від своєї блювоти прив'язував її за ноги товстою мотузкою і кидав зі скали у річку.

Минув певний час, і ось одного разу жінці вдалося таки вилізти з вовчої ями, де вона сиділа. І поки господаря не було в своїй хижі їй вдалося вибігти на світ божий. По під Дністер, подерши собі ноги та руки, поранивши своє тіло до глибоких ран, жінка помалу добралася до першого селища, яке трапилося перед нею. Люди побачивши її плескали від дива в долоні, хтось покликав батюшку, а хтось соцького та старосту. Обессилена жіночка впала перед церквою на траву і знепритомніла.

Над нею зібрався невеликий натовп і коли вона опритомніла її почали розпитувати хто вона та звідки. Почувши дивну розповідь, люди порадившись між собою, зібралися в компанію, взяли вила, а хто мав і рушниці тай пішли до тієї нори де жила потвора. На щастя для селян потвора була в печері. Зібравшись з силою та духом люди з дикими від остраху та ненависті криками прикінчили тварюку, розвели вогнище і спалили тіло потвори. Попіл розвіяли над річкою. Після всього цього, коли люди зайшли до печери тварюки то знайшли там багато людських кісток та черепів. Всі ці останки потім зібрали і поховали по церковному обряду. А та жінка, яка скапала від лап потвори через декілька місяців, зимою народила дивну дитину з величезною головою і з іклами як у Вовкулака. Люди коли дізналися про це, забрали дитину від матері і кинули її в ополонку а жінка з горя за дитиною померла в страшних муках.