Крук

Давно це було, за часів коли Басарабія ще під турком була. Жив один козак і пішов він до Дністра ловити рибу, захопивши з собою сина. Злий дух старого лісу підглянув, як виглядає хлопчик, і прийняв його подобу.

-- Ой, ой - закричав він, підходячи увечері до хатини де жив козак зі своєю сім'єю.-- Мурашка укусила мене в пеніса? Мати в цей час сиділа за ткацьким верстатом і робила килім.

-- Ой, боляче, боляче? -- плакав хлопчик, стоячи в дверях. Його пеніс розпухнув і став великим, як у дорослого.

-- Лягай у вогню, тільки не плач! -- втішала його матір, збираючись до сну. Проте схлипування тривали.

-- Та досить вже! - вигукнула жінка. - Якщо хочеш, то лягай поряд з молодшим братиком.

Хлопчик присунувся ближче, проте не заспокоювався. Пеніс його продовжував збільшуватися в розмірі.

-- Мамо, мамо, ніяк не проходить! - скаржився хлопчик.

-- Добре, синочку, - відповідала жінка, -- лягай поряд зі мною.

Плач припинився і мати, нарешті, заснула. Вона лежала на спині, горілиць. Злий дух лісу підвівся, ліг на жінку і пронизав її пенісом усю наскрізь, так, що кінець спершу вийшов у неї з рота, а потім обвив петлею шию. Злий дух хотів понести жінку, але не міг - вона виявилася занадто важкою та товстою.

В цей час немовля підняло крик. "Як бідоласі не плакати! - думав крук що жив в будинку. - Адже йому давно пора смоктати груди"!

-- Тихіше, тихіше, малюк! - пробував заспокоїти крук немовля, але той волав ще крепше.

Тоді Крук злетів, сів на голову мертвої хазяйки і з розмаху клюнув Злого духа лісу в голівку пеніса. Бризнула кров. Згорнувшись, вона потемніла і з тієї пори у тутешніх круків дзьоб зовсім чорний.

Нарешті, повернувся додому козак.

-- Що з малюком, він просто заходився від плачу! - вигукнув батько.

-- Злий дух лісу вбив твою жінку! -- каркнув голосно крук. -- Він побіг геть в бік лісу, та я встиг відірвати йому кінчик пеніса.

Овдовілий козак вискочив з будинку і побачив кривавий слід. Зібралися сусіди. Вони скоріше зарили жінку в землю і побігли до лісу. Криваві сліди привели до печери, яка зветься у нас “Дверима”.

Злого духу вирішили викурити димом. Принесли десять кошиків пекучого перцю, підсушили, розвели біля входу печери вогнище і почали кидати перець до вогнища. З глибини гори почулися дивні звуки - там було ціле місто диких та злих духів, чортів та чортинят, і ось вони усі почали задихатися. Як тільки самиці, самці і дитинчата вискакували назовні, селяни та козаки забивали їх на смерть палицями. Нарешті, з'явився Злий дух лісу, що погубив жінку.

-- Я, я винен! -- кричав він, стискуючи в руці свій пеніс, що кровоточив.

-- Ах, ось ти де! -- вигукували селяни. Вони оточили його і били до тих пір, поки не перетворили на криваву юшку.

Одну дівчину - чортицю селяни вирішили не вбивати. Вирішили, що з неї вийде нянька наглядати за немовлятами. Спершу ця дівчина робила усе, що їй веліли люди, і люди були нею задоволені, але потім проявилася її зла вдача. Одного разу усі працювали в полі. Чортиця теж працювала. З будинку почувся плач дитини і няньку відправили постежити за немовлям. Незабаром плач припинився, але дівчина чомусь не поверталася. Стурбована мати пішла глянути, в чому справа. Дитина була мертва: чортиця виїла у немовляти увесь мозок, а сама втекла до лісу.

Бола Голоду

У 46 році, коли Басарабці зрозуміли хто такі рускі і хто такі комуністи; коли люди пухли від голоду і мертвих ховали у веретках коло хати; коли люди питали один одного, чого це в 32 році на тому боці Дністра люди так плакали, що чути було за сорок верст, а ми й горя не знали; та зараз і ми ридаємо, що аж румінам за Прутом лихо стає; коли люди питали один одного, чи є в Румінії зараз такий самий голод як у нас, чи голод ходи тільки там де є Совєцкая власть, жив у Бзовиці один чоловік і помирав він з голоду, і вся його сім'я помирала.

Здоймив бідолаха зі стіни килім, забрав у жінки півшалик з катрінцею і подався на западну, до гуцунів міняти це дрантя на їду. З горем пополам, добрався він до Карпат і десь там, по дорозі догнав файну гуцунку. Виглядала вона сито, файно вдягнута, з розмальованими червоними губами.

- Ти звідки така файна? - завів розмову чоловік.

- Звідти і звідти, а ти?

- А я з Басарабії, міняю килім на їду, бо в нас голод. Може ти щось маєш, та би помінялися.

- Та чого ж не маю? Маю! Бринза в мене є, мамалига. Тут недалеко моя хатинка, підем до мене, подивимось на твій крам, за одно й заночуєш, бо вже сутеніє.

Незабаром обоє зупинилися біля невеликого приміщення. Не запалюючи вогнища посідали біля столу.

- Хочеш поїсти? - запитала дівчина чоловіка передаючи йому трохи бринзі, мамалиги та дзеру.

Чоловік не відмовився і жадібно їв, запропоновану йому їжу.

- А зараз лягай, відпочинь.

В середині ночі чоловіка почало нудити. Від болей у череві він прокинувся. Дівчини поряд не було. Почалася нудота. Мандрівник хотів встати і піти, та врацання зовсім його здолало. Чоловік впав, корчився від болю. “ Помираю!” майнуло у нього в думках і він втратив свідомість.

На ранок мандрівник прийшов до тями і побачив перед собою стару стину і кирд овець під навісом. Над ним стояв чобан і лив на нього воду.

- От що, кумуняки з людьми роблять! Добре ж ти чоловіче наївся овечого гною, та сяків напився! І яка ж тебе бола сюди затягнула? Маєш щастя, що ще крепкий. Видко по тобі, що ще дни маєш.