Спрага

 Козак покинув свою молоденьку дружину і вирушив на Січ. Дівчині стало тяжко на серці і прикро. Їй було так образливо і гірко, що не хотілося їй більше нікого бачити. Вона полишила хату козака і повернулася до вбогої оселі своєї рідної бабусі, яка жила майже коло самого лісу, обіч села.

Селяни ніколи не навідувалися до старої, тому що дуже боялися вовкулака, який нишпорив навколо, в тому лісі, і якщо хтось ненароком з людей опинявся в ньому, то вже ніколи не виходив звідти. І навіть кісточок його не находили...

Проте молода селянка вважала за краще загинути в кігтях хижака, чим знову бачити свого колишнього, зрадливого чоловіка.

Минуло декілька днів. Дівчина пораючись по господарству побачила що до хатини наближається якийсь незнайомий чоловік. Він увійшов і заплакав. Став нарікати на долю. Жінці це здалося дивним, однак що вона могла сказати, як і їй самій прийшлося пізнати що таке розлучення. Вона мовчала.

Незнайомець присів на ослін і запропонував жінкам по шматку смаженого м'яса. Потім він сказав:

- Бабусю, накажи своїй внучці налити мені трохи води: пити хочеться!

Та молодиця дивилася на гостя з великою підозрою і відмовилася встати з місця. І можливо це її і врятувало. Незнайомець не дочекавшись водиці, роздратовано встав і сам пішов до копанки, бо крепко хотів пити. І як тільки він закрив за собою двері, жінка в маленький отвір в стіні почала спостерігати за гостем.

На її очах чоловік перед водою опустившись на коліна став обростати хутром.

- Це вовкулака, бабусю! - Заволала, здогадавшись онучка.

- Біжимо, обійдемо усі стежини, по яких ходимо за хмизом, заплутаємо наші сліди! Потім залиш мене в якій-небуть ямі, завали ріщям і рятуйся! - відповідала стара.

Вони так і зробили. Заховавши бабусю, дівчина побігла час від часу звучи на допомогу. Ось попереду табір, в якому мисливці та козаки що зібралися постріляти з пістолів та луків. До нього вже близько, та позаду ричить вовкулака. У таборі чоловіки так захопилися стрільбою, що довго не чули криків. Аж раптом отаман підняв руку, закликаючи усіх до тиші. Люди прислухалися, а незабаром потім побачили жінку і хижака, що мчить по її слідах. Вчинивши гвалт козаки скочили на коней і кинулися на допомогу молодиці. І вчасно! Вовкулак майже наздогнав жінку, однак впав пронизаний стрілами вправних козаків. Знесилену жінку на руках принесли до воза, а тіло вовкулака, не довго думаючи, спалили у вогнищі!

Ця подія ненадовго відвернула увагу чоловіків. Та одержимі духом змагання вони продовжували стріляти. Кожен мріяв уславитися найвлучнішим пострілом і стати найславетнішим козаком...

Козаки забули про все, а їх дружини давно вже затурбувалися не знаючи, куди пропали їх чоловіки...

Один козак страшенно зголоднів, але був крепко лінивим і не хтів нікуди ходити, тому наказав своєму джурові:

- Слухай, друже, - звернувся козак до свого джури , - візьми коня та скачи до моєї дружини. Та проси її для мене чого-небуть поїсти та випити!

Хлопчик так і зробив як йому веліли та передав прохання.

- А чому мій чоловік сам не прийдуть? - здивувалася дружина.- Вирушай назад і скажи: нічого я йому не дам!

Чоловік образився, але був крепко лінивим, не хотів повертатися до рідної хати. Незабаром з'ясувалося, що він не самотній. Усі мисливці та козаки, хто раніше, хто пізніше, посилали хлопчину в село, але дружини, тітки, дочки, матері відмовлялися їм допомагати та прислуговуватися .

- Раз так, - сказав отаман, - то ми помстимося. Розпалимо вогнище і усі в нього пострибаємо. Нехай тоді жінки проливають за нами сльози!

Козаки погодилися і зійшлися на цьому. Вогнище вийшло величезним. З криком "Слава"! Отаман перший кинувся у вогонь головою вперед і одразу ж з вогнища вилетів білий птах з чорною ознакою.

Побачивши, як добре вийшло інші чоловіки теж захотіли стати птахами. І всі як один почали стрибати у вогонь підіймаючи за собою хмари попелу та іскри. А з полум'я вилітали різними птахами, що живуть зараз на водоймищах та біля води... Пройшовши скрізь полум'я злетіли до неба і полетіли убік села

- Ой, спустіться, ми дамо вам попити, і будемо слухатися вас. - кликали їх жінки, впізнавши в птахах своїх чоловіків.

Та де там, раніше треба було кликати.

- Піднімайтеся вище! - скомандував отаман.- Не зважайте на жінок, що не бажали дати нам води!

Птахи піднялися вище, до самого неба і зникли за обрієм...

Конопельки

Колись це було. Дуже давно. Стався на землі голод. І щоби не померти з голоду, якось чоловік зі своєю жінкою пішов до лісу. Шукаючи якоїсь поживи сім'я помітила дерево з дуплом, з якого чулося щебетання пташенят.

Вирішив чоловік піднятися по стовбуру і спираючись на грубі гілки, дістався до дупла, взяв сокиру і став розширювати отвір. Протиснувши руку, він намацав у дуплі пташеня, витягнув його і кинув дружині. Пташенят було багато і він почав виймати їх одного за іншим. Дружина підхоплювала маленьких пташок і запихала собі в рот. Чоловік глянув униз і побачив порожній кошик.

 - Де ж пташенята, ти що їси їх, чи що? - здивувався чоловік.

  - Ти напевно осліп, дивись, ось вони! - вказала дружина на якийсь закритий ганчіркою предмет.

Чоловік дістав останнього птаха і знову запитав:

   - Ти їх правда не їси?

   - Та ось же вони, - обурилася дружина, - я що, по-твоєму, сире м'ясо ковтаю? Просто прикрила пташенят, а то сонце світило просто на них.

- Але чому ж твій рот в крові? - здивувався чоловік і став спускатися до долу.

 - Почекай, допоможу тобі, а то впадеш. - сказала дружина.

 - Не треба, я сам злізу. - Сказав у відповідь чоловік.

 - Ні, я допоможу; не хочу, щоб ти розбився.

  Вдарити би йому жінку сокирою: не знаю, чому він цього не зробив! Та напевно що дурень був.

Дружина спершу підставила руки, щоб він оперся ногою, потім підтримала за сідниці. І раптом

як вчепиться в мошонку що чоловік аж заверещав від скаженого болю. Жінка ж зірвала його

на землю і продовжувала тиснути на яєчка. Потім вирвавши сокиру почала бити чоловіка до тих пір, поки не вбила. Коли стало ясно, що людина мертва, вона вгризлася в мошонку зубами, відірвала яєчка і засунула в сумку. Після цього стала не поспішаючи поїдати тіло. Обгризши його до кісток, жінка

попрямувала до рідної хати.

- А де батько? - спитали діти коли та повернулася до дому.

- Він затримався, скоро прийде. - Заспокоїла їх мати.

- Сходжу до сусідки. - додала вона, побачивши, що та готує салат з кульбабаби.

Сусідка ж побачивши жінку, згадала що в неї кінчилася сіль і вирішила попросити трохи до салату.

- У тебе немає солі? - запитала сусідка.

- Чому ж нема?! Ей, дістань сіль з моєї сумки і принеси сюди! - звернулася

жінка до сина.

  Перше, що побачив у сумці хлопчик, були чоловічі яєчка. "Невже це мого батька, який жах!" подумала дитина. Звичайно, йому треба було мовчати про свою знахідку, але замість цього хлопчик побіг до сусідів, розмахуючи яєчками ніби брязкальцем. Мати відреагувала миттєво. Вона обхопила сусідку що стояла поряд з нею і збила її з ніг. Потім вирвала яєчка з рук хлопчика і сунула собі в рот. Стала жувати їх разом з салатом, а сусідка лежала біля неї, на підлозі без свідомості. Покінчивши з салатом, людоїдка повернулася додому.

 Прийшла ніч. Мати і троє її синів лежали поруч. Жінка трохи підвелася і помацала печінка кожного з дітей.

     "У цього ще зовсім маленька, а у цього побільше, але теж не дуже, а от у старшого досить пристойна", міркувала вона. "З нього треба буде почати"! Задоволена, вона закрила очі. Молодший брат лише прикидався, що спить. Він стежив за матір'ю і чув її

бурмотіння. Як тільки жінка задрімала, хлопчик обережно розбудив братів.

 - Ми повинні заманити її до пастки! - переконував він своїх братів. - Інакше вона нас з'їсть!

 - А все ж ганьба власну матір вбивати! - відгукнувся середній. Хоча якщо ми її не вб'ємо, тоді вона, звичайно, дійсно нас з'їсть. Доведеться вбити.

 - Вистачить міркувати, вставайте і поспішайте! - наполегливо шепотів старший.

     Довго чи коротко посперечавшись між собою брати вирішили що їм робити. Тихо, серед ночі вони прокралися до того місця, де мати мала звичай набирати воду. Зігнувши дерево, вони натягнули мотузку з петлею.

 - Дайте-но я спробую, - сказав молодший і наступив на петлю.

Дерево розпрямилося захоплюючи за собою хлопчика. Він захитався в повітрі.

 - Відмінно! - хрипів молодший брат, - тільки відчепіть мене швидше!

     Брати налагодили пастку знову і повернулися в хати. Вранці коли мати прокинулася, брати почали ремствувати і просити води:

 -Тобі не здається, що у нас мало води?

 - Пізніше сходжу, - відмахнулася жінка.

 - Ні, не пізніше, ми їсти хочемо! - пристали діти.

 Мати поступилася і пішла до річки.

  - Ні мамо, не там, там вода каламутна! - кричали брати, навмисне збаламутивши воду всюди, крім того місця, де знаходилася пастка.

Це спрацювало і як тільки жінка зачепилася за петлю то в ту ж хвилину зависла в повітрі, вивергаючи прокльони та жалю, що не з'їла дітей дітей напередодні.

- Ти помреш! - кричали діти хором, зараз ми покінчимо з тобою!

Хлопчики нарубали багато стріл та гострих патиків та почали встромлювати їх в тіло матері, що вигукувала прокльони та билася в судомах. Мітили в обличчя і в живіт, відразу ж вибили обидва ока. Людоїдка намагалася виривати встромлені шипи, але стріли ламалися. І раптом вона заговорила:

- Я вмираю, діти мої. І як тільки помру, покладіть мене на підстилку з сухої трави і підпаліть. Тоді побачите, що з мене вийде.

- Бідна матуся! - пошкодував жінку молодший з синів. - Але що ми могли ще зробити? Адже вона сама збиралася вбити нас, та до того ж з'їла і батька!

Минуло чимало часу, перш ніж жінка дійсно померла. Однак діти не вирішувалися підійти ближче і продовжувала стріляти. Нарешті, старший велів їм зупинитися.

 - Допоможи мені вийняти її, - скомандував він,- і відразу тягніть її ось туди, до того місця де скирта сіна, та нанесіть ще трохи дров, бо не згорить.

   Знадобилося чимало праці, щоб спалити тіло дотла. Хлопці стояли біля палаючого багаття і журилися:

  - Як все ж шкода, -говорили вони, - рідна мати! Ніколи б її не вбили, не перетворилася вона в щось дивне. Батька нас позбавила!

     Коли брати поверталися в село, їх однолітки кричали їм услід:

- Дивіться, ці троє вбили матір, а тепер йдуть додому, дивіться на них!

     Весь залишок дня брати зрізали очерет і робили нові стріли. Незабаром вони відвідали місце спалення матері. Там виросла незвичайна, пахуча, дивна рослина - Конопелька. Вони спробували її пожувати але відчули нудоту, але потім насушивши листя закурили і попри всю нудоту незабаром звикли і дим став їм навіть подобатися. Насушивши вдосталь листя та травки, хлопчики повернулися в своє поселення. Назустріч вийшов старий козак з люлькою в руці.

- Закурити не знайдеться? - запитав він.

     Брати дали йому трохи листя, старий вдихнув дим і тут же впав, втративши свідомість.

- Ох, і міцний ж цей тютюн! - захоплювалися люди.

     Кожен чоловік отримав частку курива.

     Наступної днини, покуривши травички,захопивши оберемки приготованих стріл, хлопчики вийшли на рівне місце і націлили луки вгору. Перша стріла повернулася назад, але вже наступна вп'ялася в небесний звід. Стріли, пущені їй услід, застрявали в кінці одна в інший, утворивши ланцюжок, що звисає до землі. Першим поліз молодший брат, за ним інші. Ох і Міцним же був той ланцюг, ох і сильні були ті брати! Ось і небо. Брати закрокували по рівному полю, потім вийшли на дорогу і пішли повз посівів кукурудзи і городів з динями, прямо в селище людей-птахів.

- Дивіться, хто до нас з'явився! - говорили, вилітаючи назустріч жителі. - Адже це ті самі знамениті хлопчики, які вбили матір - людожерку!

     Брати потім лише один єдиний раз спускалися на землю подивитися, чи добре ростуть конопельки. Більше вони не поверталися, залишившись на небі. Це були стародавні люди, люди минулого часу...